Як ми повідомляли раніше, з метою збору коштів для будівництва Патріаршого центру УГКЦ із собором у м. Києві було заплановано провести низку благодійних концертів під гаслом «Собор єднає усіх». Сьогодні ми пропонуємо вам прочитати статтю «Будуймо собор!», у якій Віра Журавська розповідає про концерт, який відбувся у Чикаго.Будуймо собор!
Під цю пору немає людини, яка не чула б про те, що у Києві, на лівому березі Дніпра, будується величавий храм – Патріарший собор Української Греко-Католицької Церкви.
Цей задум втілює в життя Блаженніший Любомир, Глава УГКЦ.
Вірні УГКЦ цілого світу вважають за обов’язок і високу честь вкласти свої кошти в будову третього тисячоліття, бо як же давно нічого подібного не поставало в Україні, а вже тим паче, якщо мову вести за столицю, прадавній і вічномолодий Київ.
Розмахнулися з будівництвом з великою надією на поміч кожного віруючого, з великою вірою в те, що це боговгодна справа і варта відповідних зусиль, бо має всі підстави простояти наступні 1000 років, подібно до незрівняної Софії Київської, з якої благословяє нас Матінка Божа – Оранта з Непорушної стіни Ярославового храму. Невже в ті часи легше було збудувати такий величний храм? Та ж ми маємо нові будівельні матеріали, новітні будівельні технології! Чого бракує? Що стримує той порив душі, що змушує вийняти гроші, які могли би бути витрачені на якісь приємності, задоволення і віддати їх в далеку Україну на цеглинку, з якої постане собор, подібного якому ще не було?
Так. Чогось бракує. Цей відрух стримує буденність, біжучі потреби, думка про звичай дарувати кожному із близьких різдвяний дарунок…
А що, коли б подарувати такий дарунок Ісусові?! На храм Воскресіння Христового?! Чи не чудова думка? Чи не виникає під час того, як слухаємо незрівняні радіопередачі „Незалежного радіо” і „Української хвилі”, читаємо газети „Нова зоря”, „Час і події” та „Віче”, що розповідають нам живим і друкованим словом про акцію, що відбувається в Чикаго і Америці з благословення Блаженнішого Любомира і Владики Ричарда?!
Якщо ви не потрапили на концерт „Збудуймо храм любови”, що відбувся у неділю, 19 листопада, в культурному осередку, то не можете не пошкодувати! Це одна із зустрічей із такої величі і любови піснею, у незрівняному виконанні автора – композитора і народного артиста України Павла Дворського, що залишається з нами на решту нашого життя. Вже понад добу я безперервно чую його спів, він лунає так яскраво в мені, він записався в пам’ять краще, як на сучасні технічні носії! Хоча і диск я теж купила, звичайно.
Як гарно, думається мені, що Глава УГКЦ відважився замахнутися на ту будову, як гарно, що він обрав своєю довіреною особою пані Мирославу Роздольську, редактора газети „Сівач”, Стемфордської єпархії, що саме нагодилася в його Патріаршу канцелярію у Київ, як гарно, що першим відгукнувся на заклик поїхати в Америку із концертним турне для збору коштів на добудову собору саме православний пісняр Павло Дворський! Як гарно все! Як будує духовно! Як єднає! Без сумніву, ці люди здійснюють плани Всевишнього!
Що Вам розповісти про концерт? Його треба було почути, пережити, увібрати в свою душу і серце, як це зробили ті, хто виповнив по береги осередок. Кількість людей можна би порівняти із тією, що виповнювала залу включно із вестибюлем в часи Помаранчевої революції. Люди сиділи, стояли, співали, плакали, відгукуючись на чарівний теплий голос лицаря української пісні, пережили майже 3 години щастя, ожила і тріпотіла в серцях рідна Україна в її найкращому втіленні – пісні.
В концерті взяли участь і дітки – голосиста Настуня Лотоцька, симпатичний ансамбль гітаристів „Лелеки”, – лелечата, ще такі юні, ще неопірені, але з вогнем в ясних очах. Молоді піаністи Соломія Чуйко, Рома Баран – вихованці школи мистецтв „Барвінок” урізноманітнили концерт і дали можливість передихнути головному співакові.
Мирослава Роздольська розповіла про турне по містах Америки, про різні за публікою, місцевістю і матеріальними зборами концерти, проте це лиш початок! До завершення будівництва бракує декілька мільйонів доларів і всі, хто не встигли в цю неділю вкласти даток в скриньку, можуть подати чеки в свої парафіяльні канцелярії із поміткою „на Патріарший собор у Києві” і готуватися до наступних турів. Ми переживаємо 100-річницю парафії Святого Миколая в Чикаго, це заохочує нас показатися не гіршими за наших предків в очах наступних поколінь, бо храми будують на віки. Вони, українці, наші прабатьки, ті вбогі емінгранти, що заробляли центи на годину, змогли будувати храми, як наша катедра? А ми?! Хіба ми гірші?!
Будуймо храми любови! Будуймо! Даваймо щедро свою лепту! Робімо такі дари задля спасення наших душ і душ наступних поколінь, яких заохотить наш приклад!
Віра Журавська, Чикаго