Головне
• РОЗКЛАД ..• Прохання про молитву ..• ВІДЕО
Головна / ЖИТТЯ ПАРАФІЇ / Сестри-служебниці вшанували пам’ять блаженної Йосафати Гордашевської

Сестри-служебниці вшанували пам’ять блаженної Йосафати Гордашевської

24 листопада у монастирі сестер-служебниць Непорочної Діви Марії відбулося вшанування мощей покровительки згромадження – блаженної Йосафати Гордашевської. Від Патріаршого собору до обителі сестер-служебниць завітав о. Никанор Лоїк, який співслужив перед мощами блаженної Йосафати спільно з о. Віталієм Воєцою, о. Рафаїлом Стефураком та о. Віталієм Храбатином.

У підготовці свята сестрам допомагали семінаристи КТДС, що у Княжичах. Брати-хористи спільно зі священиками та спільнотою проспівали акафіст до блаженної Йосафати, після чого декілька вірних поділилося своїм досвідом, коли у їхньому житті виявлялося заступництво блаженної. Блаженна Йосафата відома також як покровителька тих сімей, які через певні обставини не можуть мати дітей, проте моляться в цьому наміренні.

Усі гості мали нагоду доторкнутися до мощей Йосафати Гордашевської та випросити у неї Божої ласки для своєї сім’ї.

Фото бр. Ярослава Павлюка

***

Блаженна Йосафата (у мирі: Михайлина Гордашевська (20 вересня 1869, Львів — 7 квітня 1919)) — блаженна монахиня Української Греко-Католицької церкви, співзасновниця й перша монахиня Згромадження Сестер Служебниць, який базувався на богослов’ї убогого Христа-Чоловіколюбця і провадив харизматичну працю серед найбільш упосліджених.

Михайлина Гордашевська народилася п’ятою дитиною 20 листопада 1869 року в міщанській сім’ї столяра Якова Пукаса і Ксенії Гордашевської у Львові у домі на вулиці Личаківській, 67. У неї було шість сестер і два брати; останніх двох зустріла передчасна смерть. Змалку вона була незвичайною дитиною — відзначалась гострим розумом, людяністю і глибокою побожністю: любила молитву й самотність, в дитинстві з сестрою Анною їли корінці, вже навіть тоді граючись у пустинниць.

Закінчивши з відзнакою школу, Михайлина через матеріальну скруту не змогла продовжити навчання і пішла спершу працювати на фабрику скла; згодом змінила шум і метушню фабрики на тиху працю гаптувальниці.

Три рази майбутня монахиня приватно складала обіт чистоти, а 1891 року звернулась до василіанина Єремії Ломницького за допомогою у вступі до чину Сестер Василіянок — єдиного на той час у Галичині українського жіночого монашого чину. У 1892 Михайлину посилають жити до монастиря сестер Філіціянок для набуття потрібного досвіду активного чернечого й апостольського життя, а вже через два місяці вона прийняла облечини, взявши ім’я Йосафата.

Духовник Єремія Ломницький ЧСВВ спостерігав у сестрі-монахині Гордашевській моральну силу й потрібні чесноти, щоб очолити нове чернече згромадження. Вона виїхала в село Жужель (зараз — Жужеляни) на Сокальщині, де місцевий парох уже був підготував будинок для сестер — і в 1902 році на загальних зборах сестер-служебниць було обрано Йосафату головною настоятелькою нового згромадження. Харизма чину, його апостольська місія мали на той час лише загальні риси — і сестра Йосафата протягом свого життя брала активну участь у їхньому створенні: зуміла відчути потреби часу, потреби народу й шукала нових засобів у місійній праці. Під її керівництвом семеро перших послушниць розпочали свою духовну формацію. Вона започаткувала служіння в галузі освіти й охорони здоров’я та наглядала за відкриттям нових місій.

Бачачи, як селяни-галичани страждали часто від хвороб, і, привізши зі Львова книжку про лікарські трави та їх використання, Йосафата ходила з сестрами полями, вишукуючи відповідні лікувальні рослини, — і сама з них готувала ліки. А коли спільнота монахинь стала більшою, посилала послушниць на медсестерські курси, які й раніш закінчила сама. З появою в селі сестер вдячні селяни перестали звертатися до ворожок і знахарів за допомогою, а саму сестру Йосафату звали «наша добра сестра-лікар».

Іноді траплялись пошесті й люди в панічному жасі перед хворобою боялися наблизитись навіть до найрідніших — у таких випадках сестри-монахині без страху й огиди доглядали хворих, надаючи медичну допомогу й духовну розраду. Траплялось, що внаслідок пошестей, війн, та високої смертностість сотні дітей залишалися сиротами та жебракували по селах — і за таких умов сестри організували для дітей сиротинці, в котрих діти жили, отримували початкову освіту й набували навички й знання ремесел. Згадані та подібні прояви милосердя відповідали життєвому кредо Йосафати Гордашевської: «Виховувати серце народу і служити народові там, де є найбільша потреба».

Три тижні перед улюбленим святом Йосафати — Благовіщенням Марії — 1919 року монахиня передбачала свою смерть. Провіщення збулося, і вона померла на 49-му році життя, збулася також її молитва до Господа: «Забери мене з цього світа в тих літах, в яких буду найбільше підготована». Так сестра Йосафата померла від туберкульозу костей 7 квітня 1919 року, в ніч празника Благовіщення Пречистої Діви Марії.

Свідчення тих, хто особисто знав сестру, згоджуються в тому, що вона досконало здійснювала євангельські ради і християнські чесноти: була жінкою віри, жила Євангелієм, зерно Божого Слова знаходило в її серці стократний плід… Швидко ширилась її праця — за життя сестри Йосафати Гордашевської чин заснував 40 осередків, де жили і працювали понад 400 послушниць.

Джерело: http://uk.wikipedia.org

Scroll To Top