Блаженніший Любомир (Гузар) у своєму зверненні з нагоди спорудження Патріаршого Собору у Києві у жовтні 2003 року зазначив, що «символом нашої батьківщини святої віри, нашої духовної єдності може і повинен стати собор, який тепер будуємо в Києві. І для того, щоб назавжди зберегти себе, кожен з нас (в Україні і за її межами) мусить відчути тісний духовний зв’язок із нашим спільним символом… Собор у Києві має допомогти нам побачити інші парафії, громади, відчути приналежність до спільної матері, давньої київської традиції, яка понад тисячу років освячує наш народ. Він повинен стати храмом, в якому ми зможемо відчути, звідки походимо, що нас зберігає і вказує шлях на майбутнє. Це є наше здійснення Церкви, настанови, яку дав сам Господь.»
Продовжує цю думку у своїх зверненнях до вірян і владика Святослав (Шевчук) у 2013 році: «Будуючи Патріарший собор Воскресіння Христового в Києві, ми творимо певний символ… Стіни і баня собору – це лише видимий знак невидимої дійсності, який нинішнє покоління залишить нащадкам на підтвердження своєї віри в Бога».
Голова наглядової ради будівництва Патріаршого собору Воскресіння Христового владика Йосип (Мілян) звертає увагу на велику та жертовну активність вірян у справі побудови головного храму УГКЦ: «Мене вражає мій народ, який живе на межі бідності, проте виділяє кошти на благородну
справу… Від початку будівництва Патріаршого собору головним і дуже яскравим месиджем, який поширювався у нашій Церкві, було «Собор єднає всіх». Біля Собору почали гуртуватися не тільки греко-католики, а й люди, які мають ширший погляд на Церкву як таку. Гадаю, це великий крок до об’єднання Церков через мирянина.» Відповідаючи на заклик Церкви активно долучитися до творення Собору, ми вирішили не лише фінансово допомогти його побудові та оздобленню, але й духовно долучитися до його повстання й поділитися думками з приводу того, яким бачать цей храм люди, що наповнюють його, вірні української церкви, думка яких є для нас важливою.
Збирати ці рефлексії ми почали зовсім нещодавно, що дозволило нам представити лиш часточку тої мудрості, котра могла б допомогти відповідальним за побудову та оздоблення храму з належною повагою та серйозністю підійти до відбору проектів на його оздоблення, що великою мірою творитиме атмосферу цього сакрального простору. Матеріал ми збирали, керуючись кількома ключовими темами-питаннями: Яку основну думку мас представляти Собор, зокрема, його розписи; які постаті християнської історії повинні бути присутні у його розписах; які храми сучасні та давні, могли би послужити добрим зразком внутрішньої та зовнішньої досконалості, єдності розписів та архітектури для нашої церкви; практичні зауваження щодо вигляду та функціонування собору.
Відповіді були дуже різними, й, бажаючи зберегти розмаїття та особливості роздумів кожного, ми вирішили їх не коротити й не уніфікувати, але залишити такими як вони є. Зрештою, це теж певний символ, адже цеголки живої церкви не є однаковими, кожна з них особлива, але й необхідна для того, аби Церква перебували у єдності та гармонії, а ми були, за словами митрополита Андрея Шептицького, «не хранителями гробів, але живими свідками її відродження.»
Матеріал опрацьовано творчою групою Галереї сучасного сакрального мистецтва ICONART, м. Львів
Брошуру для розміщення на сайті Патріаршого собору передала п. Іванка Димид-Крип’якевич