Пропонуємо Вам роздуми владики Богдана (Дзюраха) у Хрестопоклонну неділю на проповіді у Патріаршому соборі Воскресіння Христового у Києві.
«Коли хто хоче йти за мною, нехай зречеться себе самого, візьме свій хрест і йде слідом за мною», – каже Господь у сьогоднішньому Євангелії.
Уривок описує події, які відбувалися безпосередньо перед страстями Господніми. Посередині Великого посту Церква виносить нам хрест для поклоніння. Хрест є не тільки знаком сина чоловічого, розпізнавальним символом християнина. Хрест є квінтесенцією цілого Євангелія, ключем до зрозуміння особи Ісуса Христа, особи християнина. Кожен з нас має на собі хрест, ми є позначені хрестом. Хрест є, так би мовити, нашою візитною карткою, за якою ми бачимо ідентичність людини.
Ісус Христос постійно звертався до учнів коротким закликом: ідіть за мною. Упродовж перебування з учнями Христом показував їм, що означає йти за Ним.
Буває так, що людина є біля Ісуса Христа, але не прямує за Сином Божим. Проте людина може йти за власними уявленнями, очікуванням, образом Христа, який створили інші люди.
Наведу Вам приклад з життя апостолів, які вони проживали спільно з Христом довший час. Свого часу біля Кесарії Кападокійської Ісус спитав учнів, що про нього говорять люди. Одні відповіли: «Ти – Ілля, Ти – один з пророків, Ти – Йоан Хреститель». Христу приписують те, ким Він не був. Христос в надії запитує найближчих учнів: «За кого ви мене маєте? За ким ви ідете?», – і тоді запала тиша…
Тоді Петро каже, просвітлений Духом Святим: «Ти – Христос Син Божий». Ісус, очевидно, з полегшенням зітхнув і відповів учневі: «Не люди тобі об’явили, ким я є, але Отець мій, що на небі». Проте навіть тоді, коли Петро провіщав Боже об’явлення, у глибині серця він носив спотворений образ Месії. Це стало видно, коли Христос почав розповідати про свою смерть у найближчому часі та триденне Воскресіння.
Петро хотів змінити ситуацію, відводячи Христа та переконуючи його. Петро хотів втиснути живого Ісуса в рамки своїх уявлень про Нього. Петро не хотів іти за живим Ісусом на Голгофу, на смерть і осудження.
Хто відкидає хрест, той не може зустріти правдивого Ісуса.
Апостол Павло казав: «Я не хочу знати нікого з вас, крім Христа, і то розп’ятого Христа». Нам важко прийняти науку про хрест, як і першим учням Христа, «…бо слово про хрест – глупота тим, що погибають, а для нас, що спасаємося – сила Божа», – каже Павло у посланні до Коринтян: «Євреї вимагають знаків, а греки мудрості шукають, ми ж проповідуємо Христа розп’ятого – ганьбу для юдеїв і глупоту для поган, а для тих, що покликані – Христа, божу мудрість і силу».
Хрест об’являє велику любов Ісуса до нас. Любити іншого означає поставити добро іншої людини в центрі уваги, любити – значить бажати більше добра, ніж самому собі. Любов вимагає самовідречення: Ісус відрікся слави, яку мав в Отця Небесного, він прийняв гріх, який ранить людину, взявши гріх у вигляді хреста на себе, і поніс його на Голгофу, де переміг смерть і пекло.
Хрест має бути нашим розпізнавальним знаком. Відректися себе самого значить вміти сказати собі «ні». Всьому, що в нас є недобре, нашому егоїзму, самолюбству, думанню про себе, аніж про іншому.
Сьогодні ми бачимо боротьбу між добром і злом. Не забуваймо одного: історія Ісуса Христа не закінчилася в Страсну П’ятницю, хрест не став кінцем людської історії, адже відбулося Воскресіння. Ми йдемо назустріч Воскресінню. Христос іде перед нами нашою Хресною дорогою. Коли поклоняємось чесному і животворному хресту, пам’ятаймо, що він є запорукою нашої перемоги. Не біймося зла. Не бійтеся тих, хто може вбити тіло – душі вони вбити не можуть. Прикладаймося до хреста з великою вірою як до джерела сили.
Кличмо до Христа-Господа нашого: Ти, наш могутній покров, освяти наші душі і тіла своєю силою, збережи нас непошкодженими від усяких ворожих зазіхань, щоб ми з вірою і любов’ю тобі поклонялися. Амінь.